Про скромну овечку замовим словечко

Стаття в газеті ВІЛЬНЕ СЛОВО  від 1 лютого 2018 року, № 5 (15041)

       Пам'ятаю 80-ті, коли львівські модниці хизувалися натуральними кожушками з овчинки. Зими тоді були сніжними, але власницю цього модного дива мороз не брав, - можна було на легеньку блузку накинути кожушок і не змерзнути. Коштував він часом понад тисячу повновагих радянських рублів, а яким попитом користувалися у жіноцтва каракулеві і цигейкові шубки, що були витривалими до капризів погоди! Шуба визначала статус дами: маєш натуральну, отже, чогось вартуєш.

      Про овечку написала, бо нині багато господарів у своїх садибах утримують або планують утримувати овець. їх розведення - хороший шанс зайняти свою нішу у тваринницькому бізнесі.

Підприємець із Здолбунова Андрій Кардаш (на фото) за фахом - лікар ветеринарної медицини. Свого часу закінчив зооветеринарний інститут у Львові. Трудовий шлях розпочав ще у «колгоспні» часи. Розповідає, що у тодішній системі господарювання розчарувався. Бо тоді на фермі не стільки був потрібен ветлікар, скільки ситна годівля худоби, щоб вона від голоду не здихала. Підприємець п'ять років займається вівчарством.             На запитання, чому віддав перевагу вівцям перед іншими сільськогосподарськими тваринами, Кардаш відповів, що кілька років тому шукав місце поблизу райцентр,, куди можна було б привести сім'ю на відпочинок. У селі Зелений Дуб йому сподобався пейзаж, чимось подібний до карпатського. Тож купив дві занед­бані колгоспні кошари, що тоді коштували, як добра хата у селі. Каже, що зайнявся вівчарством випадково. Щоб нічні активісти не нищили його власність, найняв сторожа. А щоб людина мала заняття - почав заводити овець і кіз. За породистими тваринами їздив на Кіровоградщину і Харківщину.

     Потім взяв у Будеразької сільської ради в оренду 2 га землі, щоб випасати свою дрібну худібку.    Якщо позаторік утримував понад три сотні овець та десятеро кіз, то нині овече стадо налічує сто голів та двадцятеро кіз. На фермі також має трохи курей та кролів. За тваринами доглядають двоє найманих працівників.    Кілька років тому Кардаш пробував вирощувати на продаж індиків, але покинув цю справу, бо на таку дороговартісну продукцію не завжди є покупець.

      Наші люди надто бідні, щоб купувати індичатину, - розповідає Андрій Юрійович. - Посудіть самі, птиця заважує 20-30 кг. Порахуйте, скільки треба було заплатити за тушку, коли вартість кілограма була 60 грн.? А дешевше продавати - прямі збитки.

    Тримаю овець романівської породи, бо вони універсальні: дають м'ясо, молоко, вовну, шкури. Ці тварини невибагливі, витривалі, мають відмінне здоров'я. Шкури, зняті з убитого молодняка віком 5-6 місяців - неперевершеної шубної якості. А ще романівська вівця - багатоплідна. Одна матка може привести до чотирьох ягнят. А раз одна овечка привела аж п'ятьох малюків. Тут мені на допомогу приходять кози, молоком яких вигодовую ягнят, бо коров'яче для цієї мети не годиться. Дієтичне м'ясо романівської вівці не має різкого специфічного запаху. Єдиний мінус - річна тушка важить до 20 кг. Вихід м'яса - половина від ваги живої тварини.   

       Питаю, чи вигідно селянину займатися вівчарством? Андрій Юрійович відповідає, що йому - не дуже. На прибуток вийдеш за умови, коли численність отари перевищить 300 голів. На 100 голів треба щороку інвестувати 100-150 тис.грн., при зростанні поголів'я ці цифри автоматично зростають. Звідки ж взяти такі гроші? При нинішніх цінах дрібний сільгоспвиробник не може вийти на рентабельність. Якщо сир у магазині коштує 100-150 грн/кг, то це не сир з натурального молока, бо його не можна зробити за таку ціну. Ціна справжнього твердого сиру - від 300 грн/кг, молодої бринзи - від 130 грн/кг. Як бачите, не кожен сьогодні може дозволити їсти натуральні продукти.

      Вести власне господарство із розмахом Андрій Кардаш не має змоги, бо не може конкурувати із великими сільгосппідприємствами. Розповідає, що баранину готові купувати турки, але у цьому випадку мова йде лише про великомасштабні угоди. З дрібним підприємцем (до яких Кардаш зараховує і себе) ніхто не хоче вести мову. Та й не окупляться йому оті сертифікати та дозволи, якими Європа страхує себе від недоброякісної продукції. А от якщо у селянському хліві біля корівки і поросяти стоять 3-4 вівці - це вигідно. Завжди до селянського столу потрапить шматок якісного м'яса чи бринзи.

      У Європі вівчарство і козівництво зараз активно дотується державою, - розповідає Андрій Юрійович. - На кожну овечку фермер отримує дотації 100-150 євро щ­річно! У цю суму закладається вартість кормів, послуги ветлікаря та оплата праці робітникам. Якось спілкуючись із європейським колегою, запитав, чи займався б він вівчарством, коли б держава не платила дотації у такому розмірі. І почув безапеляційне «ні». Бо без належної дотації вівчарство- хобі. А щоб отримати дотацію український сільгоспвиробник має зареєструватися як фермер, а не ФОП. Кілька разів я питав в управлінні промисловості, інфраструктури та агропромислового розвитку Здолбунівської РДА чи є дотація на вівчарство. Сказали, що немає, то я останні три роки туди більше не ходжу.

      Кардаш не просто розповідає. Свої слова обґрунтовує розрахунками на калькуляторі. Щоб виростити вівцю до товарного стану, її треба годувати цілий рік, а от її треба годувати цілий рік, а от свиню за сучасних технологій  можна вигодувати до 120 кг за 6 місяців . Робимо висновок, що справжня вартість дієтичної баранини мала б бути принаймні удвоє вищою за свинину. І у цьому випадку підприємець заробить копійки.

      Двічі на рік овечку стрижуть -навесні, коли треба виганяти на пасовище і пізньої осені, до настання морозів. З вівці настригають 1,6-2 кг вовни, а з барана - 2-3 кг. Саме із овечої вовни виготовляють знамениті гуцульські ліжники - легенькі, як пух і теплі, як грубка, рукавички, шкарпетки, светри, килими і ковдри. Коли я запитала чи продає вовну, Андрій Кардаш відповів, що підприємств, які б закупляли немиту вовну у нашому краю немає. Він сам доводить вовну до кондиційного стану і шиє ковдри.

        Я поцікавилася в департаменті агропромислового розвитку облдержадміністрації про стан вівчарства у області.

      Нині на Рівненщині у підсобних селянських господарствах утримується понад 15 тис. овець і понад 2 тис. - у сільськогосподарських підприємствах різної форми власності, - розповідає Мирослава Лук'янчук, головний спеціаліст відділу тваринництва. - На Рівненщині є чотири спеціалізовані фермерські господарства, де утримують цілі отари і з того мають хороший прибуток. Це - вівцеферма у Деражному (Костопільський район), ФГ «Касень» на Дубенщині, у Радивилівському районі - СПП «Рудники» і ФГ «Джерело» та ТзОВ «Ідна» (Млинівський район), яке має статус племінного репродуктора з розведення української чорно- рябої молочної породи ВРХ і також утримує вівці.

Ліда ПОЛЬОВА

Статті баранина від ферми до столу

   Овеча ферма Зелений Дуб

   Романівські вівці це унікальна генетично чиста і одна з найбільш перспективних порід в світі.   Вона має високу плодючість (зазвичай 3-4 ягнят за окіт)  і поліестричність.   Вівці здатні приходити в охоту і давати потомство в усі сезони року.
    Романівські барани найкращі стимулятори і пробники. Вони мають високе лібідо протягом всього року і здатні в  короткі терміни охоплювати більше овець, ніж барани інших порід.

    При промисловому схрещуванні  романівських овець з іншими породами в повній мірі проявляється гібридна сила при високій плодючості.

Садиба Зелений Дуб це: