головна від ферми до столу наші вівці фотогалерея Зелений Дуб форум цікаві сайти  контакт стрічка RSS

Романівські вівці www.vivci.kardash.com.ua

 Романівська порода овець (За В.О. Сухарльовим)1

 Довідка: Сухарльов В.О., к. с.-г. н., професор, Харківська державна зооветеринарна академія, автор багатьох наукових праць  та підручників з вівчарства.

      1. Походження романівської породи овець

        Декілька сотень років тому в північних, північно-західних і в ряді центральних районів Росії розводили овець, які відрізнялись від інших порід коротким хвостом без жирових відкладень і наявністю в грубій вовні великої кількості пуху, що дозволяв тваринам легко переносити суворі сніжні зими.       

Романівські вівці, ферма Зелений Дуб

     Розводили цих овець селяни, які, в основному, через бідність дотримувались в годівлі тварин принципу "від пасовища - до пасовища". Тому вівці були дрібні, давали небагато грубої вовни і приносили по двоє, інколи по троє ягнят. Незначне поголів'я цих овець збереглося і до наших днів, вони називаються північними короткохвостими.

       На початку XVIII сторіччя увагу тваринників привернула група овець, які одержали назву романівські, за місцем розповсюдження - Романово-Борисоглєбський повіт Ярославської губернії. За давністю подій та через відсутність документації важко встановити автора цієї цікавої породи. Можна тільки уявити, що романівська вівця була виведена в селянських, а не в поміщицьких господарствах, де віддавали перевагу розведенню мериносів або цигаїв (Є.С. Курчан, В.Я. Ястремський, 1980).

Романівські  вівці на фермі Зелений Дуб

        Оскільки вівчарство забезпечувало населення м'ясом, одягом і взуттям, селяни міцно трималися за цю галузь сільського господарства, бо утримувати і прогодувати корову було складніше, ніж декілька овець. Напрям селекційної роботи з майбутньою породою визначили потреби селян в продуктах харчування і в зимовому одязі та взутті. Романівську породу створено як загально користувальну.

         Створення романівської породи, за даними М.Є. Лобашева (1954), припадає на кінець XVII сторіччя.

         Перше літературне джерело, знайдене М.Є. Лобашевим, в якому повідомляється про особливості цієї породи і принципи селекції, на які зверталась в той час увага, це лист жителя Ярославської губернії Плахова, опублікований в працях Вільного економічного товариства за 1802 р. "Замітки про прогодування і поліпшення овець".

        Повідомлення А. Плахова (1802) свідчать про те, що уже до кінця XVIII сторіччя у романівських овець відмічалась найкраща шубна продуктивність. Тому, на початку XIX сторіччя в Ярославській губернії був відкритий суконний завод, започатковано капелюшно-катальний, фарбувальний і овчинно-шубний промисли (Д.Д. Арсеньєв, Т.В. Арсеньєва, 1985).

         Про походження романівських овець російський професор А.М.Дмитрієв у 1910 р. писав: "Північна короткохвоста порода овець, розселяючись по північній і середній Росії, потрапила, між іншим, і на Волгу в Романовський повіт.

         Тут вона відразу опинилась у найкращих умовах утримання. По мірі того, як люди вирубали по Волзі ліси, розчищали і ро­зорювали землю, а потім виснаживши її, запускали під луки, для овець створювались все кращі і кращі пасовища. Відлогі місцини, що поросли ситною травою, суходоли з бобовими травами, заливні луки - все це представляло відмінні умови для розведення овець.

         Вівці Романовського Поволжя стали цінитися вище інших овець. Це навело місцеве населення на думку ще вдосконалити своїх овець шляхом догляду, відбору плідників і таке інше. Таким чином, під впливом всіх цих факторів і створено із породи північних короткохвостих овець плем'я "Романівське" (Є.С. Курчан, В.Я. Ястремський, 1980).

         Ярославська губернія і райони, що до неї прилягають з давнини славились високоврожайними заливними і суходільними луками. Тому влітку худоба випасалась на багатих пасовищах, а взимку вона була забезпечена достатньою кількістю сіна. При достатній забезпеченості овець кормами протягом всього року зусилля селян -селекціонерів увінчались успіхом. Дрібна, малопродуктивні вівця перетворилась в унікальну за комплексом господарсько-корисних і біологічних особливостей породу - романівську, яка унаслідувала від місцевих північних коротко­хвостих овець тонкий хвіст, здатність приходити в охоту і запліднюватись на протязі всього року (поліестричність) та давати за одне ягніння двоє, троє і більше ягнят (багатоплідність), високу життєздатність і пристосованість до суворих умов сніжних зим і пасовищного утримання. Спрямована селекція забезпечила високу скоростиглість романівських овець і цінні якості їх овчин, які не мають собі рівних за легкістю, міцністю, красою і теплозахисними властивостями.

     Необхідно відзначити, що поліпшення північних короткохвостих овець велось не тільки в Ярославський губернії. Подіб­на робота успішно велась і в інших місцях, наприклад, в Тверській і Костромській губерніях. Ще в 1872 р. І.М. Черноп'ятов (перший професор зоотехнії в Петровській землеробській академії), вивчаючи різні відріддя північних короткохвостих овець, виділив різновидності: романівська, валдайська, костромська, зубцівська, палехська, калязинська, кашинська, нолінська, грязновецька та інші. При цьому зубцівське відріддя вважалось як і романівське, одним із кращих. І хто знає, як би називалася нині порода, якби перші дослідники звернули увагу не на романіво-борисоглєбських, а, скажімо, на овець Зубцівського повіту Тверської губернії?

       У XIX і в першій половині XX сторіччя вчені і практики неодноразово робили спроби покращити романівську вівцю шляхом схрещування її з іншими породами. Одним із перших документів, який це підтверджує є "Наставление о разведении романовских овец", що вийшло в 1848 р. Автор цієї праці викладач Гори-Горецької землеробної школи Б.Г. Михельсон, узагальнюючи досвід роботи з романівськими вівцями, спробував поліпшити їх схрещування з мериносами. Але вчений прийшов до висновку, що "змішування цієї породи з іншими невигідно і що, навпаки, треба зберігати її чистою у своїй крові і обережним вибором тварин для парування поліпшувати поро­ду в самій собі".

      В 1855р.Д.В. Гаврилов на основі власного досвіду видав детальні вказівки про розведення романівських овець, відмічаючи їх крупну тілобудову, багатоплідність, високу якість шубних овчин.

       У подальшому було проведено цілий ряд спроб щодо схрещування романівських овець з іншими породами. Але всі екс­периментатори дійшли висновку, що схрещування погіршує шубні якості овчин і може знижувати багатоплідність.

       Є.С.Курчан і В.Я. Ястремський (1980) писали, що професор А.М.Дмитрієв з цього приводу відмічав: "ми завжди шука ємо щось незвичайне, чуже, краще, забуваючи, що краще - ворог хорошого, теж саме сталося і з нашими романівськими вівцями - поміщики Романівського повіту чого тільки не ввозили для "покращання" своєї "простої" вівці. Використовувались і мериноси, соутсдауни і курдючні барани. Але від них і сліду не залишилось, а романівський кожух зберіг свою славну репутацію і до теперішнього часу".

      Про походження романівської породи овець у спеціальній літературі XIX сторіччя були різні публікації. Деякі спеціалісти припускали створення породи під впливом сілезьких, голанських, ординських овець. Н.П.Чирвінський і Б.П.Єлагін (1951) провели спеціальні дослідження і довели, що порода створювалась на основі місцевих овець під впливом кліматичних і кормових умов, а також- систематичного відбору і підбору овець за якістю овчин, вовни і плодючістю. Цю думку підтримали видатні вчені П.М. Кулєшов (1925) і М.Ф. Іванов (1935), а також Л.Ф. Смірнов (1950, 1961), П.А. Воробйов (1965), І.П. Ковнерєв та інші (1967), Д.Д. Арсеньєв і Т.В. Арсеньєва (1985).

       Таким чином, романівська порода є аборигенною породою колишньої Ярославської губернії, виведеної шляхом народної селекції північних короткохвостих овець в умовах достатньої годівлі і утримання.

       В основі створення романівської породи овець лежало два основних фактора: соціально-економічний та природно-кліматичний. Висока плодючість романівських овець, великий попит на м'ясо ягнят і овчини, а також відносна близькість сто­лиць (Москви і Петербурга) відігравали важливу роль в їх розведенні. Професор А.М. Дмитрієв (1901) у своїх дослідженнях переконливо довів, що головний фактор, який сприяв створенню романівских овець та підтримував його на належному рівні, це багата рослинність Романовського Поволжя.

        Академік М.Ф.Іванов (1935) відмічав те, що романівські вівці належать до найбільш чудових і цінних за своїми якостями. Від них одержують найкращі в світі овчини, із яких шиють кожухи і шуби. Романівські овчини відрізняються легкістю, міцністю і пухнастістю, завдяки цьому одяг з них є теплим, красивим, легким і довго носиться. Романівські овчини не звалюються при носінні і не витираються.

       В кінці XIX й на початку XX ст. в розвитку вівчарства Росії наступає криза, яка стала наслідком різкого падіння цін на вовну через конкуренцію заокеанської (в основному дешевої австралійської) вовни, а також через зростання вивозу хліба із Росії. Це призвело до розорювання земель і занепаду вівчарства. За період з 1875 по 1914 р. вівчарство в Росії скоротилось у 3,3 рази, а чисельність овець романівської породи зменшилась з 1864 по 1914 р. у 9 разів (від 565 тис. до 65 тис. голів). Криза вразила романівське вівчарство настільки глибоко, що коли в 1908 році в Романово-Борисоглєбському повіті була створена перша державна романівська вівчарня, то овець для неї прийшлось збирати з великими труднощами, поодинці вишукуючи їх в селянських дворах. Ці вівцематки важили в середньому 39,8 кг. Тому перед племінною вівчарнею стояло завдання вирощувати і продавати племінний молодняк. Але поголів'я вівцематок було на фермі невеликим, племінні вівці завозились безсистемно. Вони безслідно губились у величезному масиві безпородних овець, не впливаючи на них.

      Стан в романівському вівчарстві покращився в 1918 р., коли по всій зоні його розповсюдження були створені вівчарські товариства, в яких почали працювати селекціонери, та організовані пункти для парування овець.

       Відносно планомірно романівське вівчарство почало розвиватися з 1924 р., коли були організовані радгоспи із значним поголів'ям овець, розташовані по всіх областях розповсюджен­ня породи. Так були організовані господарства з поголів'ям від 100 до 2000 вівцематок романівської породи.

      На жаль, в 30-ті роки XX сторіччя романівське вівчарство зазнало метизації із завезеними породами - цигайською, прекос, шропширами та іншими. Під схрещування потрапили найбільш цінні масиви романівської породи - зубцівське, кашинське і калязінське відріддя. В результаті цього кількість чистопородних романівських овець у ті роки значно зменшилась

      М.Ф. Іванов, посилаючись на П.В. Медведєва, писав, що спроби покращити романівських овець, схрещуючи їх з англійськими м'ясними баранами, приводили до погіршення вовни і овчин. 

Romanov sheep

     Тому в 1935 р. академік М.Ф. Іванов, критикуючи проект, за яким намічалось переробити романівських і північних коротко­хвостих овець в м'ясо-вовнові шляхом метизації їх з остфрізландською породою, писав: "романівські вівці і північні короткохвості дають кращі в світі овчини за теплотою, легкістю, міцністю і красою. Остфрізландські вівці цінні своєю молочністю і багатоплідністю, але багатоплідність їх не вище романівських, а тому додати до багатоплідності романівських овець вони нічого не можуть".    

     У другій половині XX сторіччя після проведення заходів щодо районування овець романівської породи у Ярославській, Костромській, Волгоградській та Івановській областях поголів'я зростало нерівномірно і коливалось за місцем свого розведення в межах від 480 до 816 голів (Є.С. Курчан, В.Я. Ястремський, 1980).

Романівські  вівці на фермі Зелений Дуб

       За часів радянської влади романівська порода розводилась в 14 областях і автономних республіках Росії і двох областях Білорусі.

       Романівська порода набула високої популярністі в країнах Західної Європи, де її поголів'я становить більше ста тисяч голів.

       Найбільшим постачальником племінного молодняку романівської породи стала Франція, яка в 70-х роках XX сторіччя завезла поголів'я із Росії. Ціна, яку запропонувала Франція Росії, була така висока, що Рада Міністрів Радянського Союзу тричі приймала спеціальні постанови щодо розвитку романівського вівчарства.

       В сучасний кризовий період романівські вівці опинилися на межі повного знищення. В багатьох областях Росії романівська порода ліквідована. Якщо в 50-ті роки XX сторіччя в Росії було 1,8 млн романівських овець, то до 2000 р. їх залишилось лише 16 тисяч, у тому числі в Ярославській області - близько тисячі голів.

         В Україні до 1990 р. овець романівської породи не розводили. Після 1990 р. невеликі групи овець, а інколи і поодиноких тварин цієї породи стали завозити в Україну. В 1992 р. була завезена велика група овець романівської породи у агрофірму "Руно" Сумської області. На початок 1995 р. в господарстві налічувалося 420 вівцематок, 160 ярок і 20 баранів-плідників. Це було найбільше стадо чистопородних романівських овець в Україні.     

2. Характеристика романівської породи овець

      За конституційними типами та екстер'єром вівці романів­ської породи відрізняються від інших порід, тобто мають свої особливості. Так, це тварини невеликі, дуже рухливі, легко звикають до господаря. На голові вівці мають білу відмітину, ноги також можуть бути білими у нижній третині, білі плями на шиї та інших частинах тулуба не допускаються. Голова і ноги вовною не покриті, хвіст у овець короткий, барани комолі, хоч іще 100 років тому були рогатими. Їх чорна грива із грубо­го волосу вкриває шию, груди й підгрудок.

          З урахуванням показників розвитку кістяка, шкіри, вовнового покриву та екстер'єру виділяють три типи конституції: міцний, грубий і ніжний.

        Міцний тип - характеризується оптимальними показника­ми плодючості, поліестричності і життєздатності. Руно овець цього типу складається з чорної ості і білого пуху в співвідно­шенні 1:4 - 1:10, в зв'язку з чим колір руна при розвертанні сірий, довжина ості 2-3,5 см, пуху - 5-6 см. Інколи в руні зустрічаються блакитні волокна перехідного типу. У дорослих баранів грива чорна, тварини міцного типу конституції дають кращі за якістю овчини.

       Грубий і ніжний типи конституції відхиляються від міцного в той чи інший бік. Так співвідношення ості і пуху у овець грубого типу до 1:4, ніжного - 1:10 і вище.

      Романівські вівці бажаного типу мають міцну конституцію, міцний кістяк, добре розвинуті м'язи, широкі та глибокі гру­ди, правильно поставлені ноги, роги відсутні. Вовновий по­крив у баранів значно грубіший, ніж у вівцематок. Уже в 8- 9-місячному віці у них з'являється грива, що складається з грубих остьових волокон. Висота в холці баранів 73 см, коса довжина тулуба 77 см, обхват грудей 106 см, а їх глибина - 34,8 см, у вівцематок - відповідно 66, 65, 93 і 33 см.

       До недоліків екстер'єру відносяться: гостра холка, вузькі груди, перехват за лопатками, провисла спина, звислий зад, зближеність в поставі кінцівок. При недостатній годівлі ці недоліки посилюються. Від типу конституції залежить: плодючість, здоров'я, жива маса овець, м'ясність а також збереженість ягнят. Тому селекція ведеться на розведення овець міцної конституції.

     У більшості грубововнових овець вовна має пух, ость, перехідний і мертвий волос. У вовні чистопородних романівських овець- тільки пух і ость. Наявність інших типів вовнових волокон для племінних овець небажана.

      Особливістю вовнових волокон цієї породи є те, що пух тонкий, але довший і він переростає ость на 1-3 см, при цьому пухові вовнинки закручуються на поверхні в косички і в кільце. У всіх інших порід грубововнових овець - навпаки: довга ость переростає в пух і утворює довгі косиці.

       Окрім краси є і інша перевага довгого пуху. Так, коротка ость, підпираючи довгий пух, не дає йому звалюватися, створює навкруги тулуба рівномірний теплоізоляційний шар повітря. Тому кожухи і шуби із романівських овчин дуже теплі.

        Кількість пуху і ості у романівських овець знаходиться у визначеному співвідношенні. Кращими вважаються овчини, у яких на одне остьове волокно приходиться десять пухових. Та­ка овчина менше цінна, так як вона більш важка і її теплозахисні властивості не достатньо високі. Якщо овчина має світло-сірий, або сірий колір, то це вказує на співвідношення остьових до пухових вовнинок як 1 до 10 і більше. Ця овчина має нижчу носкість, бо вовна на ній буде звалюватись.

       Кращими вважаються овчини пояркові, одержані з ягнят 5-7-місячного віку, які ще не стриглися. Така овчина має тонку і еластичну міздрю (шкіру), тонку ость і шовковистий довий пух. Вовна пояркових овчин добре піддається штучній за­вивці, вироби з них дуже красиві, бо вовна при розвертанні голуба, а зовні має рудуватий відтінок.

       Ягнята романівської породи народжуються чорними. До 5-місячного віку вони мають сірий колір з бурим відтінком на кінцях косиць.  Під час росту вовнинок пігментація пуху зникає від основи до верхівки і тому ягнята сивіють і стають світлими. Худі ягнята сивіють раніше. Посивіння починається з передньої частини тулуба і проходе в напрямку хвоста. Голова і ноги залишаються чорними, допускаються білі відмітники.

       Кожух із пояркових овчин дуже теплий і м'який. Відомо, що кожух із "петровських овчин" має масу 2,5—3 кг, а довга шуба - 4-4,5 кг (що набагато менше, ніж такі ж вироби із інших грубововнових овчин хлібних чи степових).

       Технологи шубного виробництва віддають перевагу овчинам меженним (або межевим). Таку овчину одержують від ягнят, які пострижені у 5-6-місячному віці і забиті у 9-10 місяців.

        Кожух із меженних овчин важчий за поярковий, але він ціниться через особливу міцність міздри, яка краще, ніж пояркова, витримує технологічні процеси вичинки. За меженною овчиною за якістю йдуть овчини від старих вівцематок. Вони грубіші і важчі, ніж меженні. Та найважчі овчини із дорослих баранів. Але всі романівські овчини при­датні для шиття кожухів і мають високу якість.

        Аби пух не звалювався, його довжина повинна бути не більшою, ніж 5-6 см, з оптимальною тониною: ості — 65— 70, пуху - 20-25 мкм.

      Легкість, міцність і добра носкість шубних виробів із романівських овчин обумовлені гістологічною будовою шкіри, зокрема товщиною, густиною і розміщенням колагенових волокон. За­вдяки тонкій, але міцній міздрі, романівські овчини відзначаються легкістю: 1 м2 пояркової овчини має масу 1-1,1 кг, меженної (у віці 7-9 місяців) - 1,2-1,3 кг, дорослих овець - 1,3-1,5 кг, грубововнові овчини інших порід овець важчі на 20-25%.

       Шубні якості є одним з головних критеріїв оцінки романівських овчин при селекційній роботі. Романівські вівці дають вовни не багато - 1,3-3,5 кг за рік. Вихід митої вовни становить 65-80%. Стрижуть їх тричі на рік: навесні (лютий - березень), влітку (червень - липень), восени (вересень - жовтень). В умовах північних регіонів Росії цих овець стрижуть 4 рази, що пов'язано з умовами розведення.

      Наші дослідження показали, що в умовах Лісостепу України романівських овець можна стригти двічі: весною і восени. Багаторазовість стриження романівських овець - є одним з елементів енергозатратної технології шубного вівчарства (В.О. Сухарльов, 1977).

      У домашніх умовах із вовни романівських овець в'яжуть шкарпетки і рукавички, валяють валянки, які дуже теплі і м'які, а на фабриках виготовляють різне сукно і повсть.   

Романівські вівці найбільш багатоплідні в світі

      Романівська порода овець відома у світі як одна із найплодючих. За одне ягніння романівська вівцематка приносить двох-трьох ягнят. Інколи за одне ягніння може бути до семи ягнят, а за два ягніння в рік до дев'яти - тринадцяти (Є.С. Курчан, В.Я. Ястремський, 1980). 

      Проведені дослідження в умовах Сумської області показали, що середньорічна плодючість вівцематок за одне ягніння становить 230-270% (В.О.Сухарльов, 1997).  Відомо, що більшість порід овець приходять в охоту тільки у визначені місяці року (це як правило кінець літа, початок осені), тоді як романівські вівцематки полієстричні, тобто мо­жуть приходить в стан статевої охоти цілорічно. Під впливом довгострокового відбору за плодючістю вони втратили сезонність у розмноженні. Тому в умовах високого рівня годівлі вівцематки можуть ягнитись до двох разів на рік, як правило це три ягніння за два роки, або п'ять за три роки.

Романівські  вівці на фермі Зелений Дуб

      Термін плодоносіння (суягності) у романівських вівцематок 140-150 днів, тобто дещо коротший, ніж у малоплідних порід, а статева охота навпаки довша, вона триває близько 60 год, а іноді до 5 діб. За рахунок додаткового еструсу і багаторазових осіменінь вірогідність запліднення у романівських вівцематок вища, ніж у інших порід.

      Багатоплідність вівцематок романівської породи підвищується до 4-5-го ягніння, потім поступово знижується.

      Статева зрілість у романівських овець наступає рано - у віці 3,5-4 місяці. Але при ранньому паруванні ярки романівської породи дають малочисельний приплід, тому краще їх парувати при досягненні живої маси 38-40 кг.

      Від молочності вівцематок залежить розвиток ягнят в період підсису. Романівські вівцематки високомолочні. За сто днів лактації вони продукують від 100 до 400 кг молока, що дозволяє їм вигодовувати до трьох ягнят. Середній надій за добу складає 1,3-1,4 кг молока.

      Жива маса ягнят при народженні в значній мірі залежить від кількості їх в приплоді. Середня жива маса ягнят-одинаків - 3,7 кг, двійнят - 2,9 кг, трійнят - 2,5 і четверні - 2,3 кг. При відлученні у 100-денному віці (при однакових рівнях годівлі) жива маса ягнят малоплідних приплодів залишається вищою і складає в середньому 25 кг, багатоплідних - 16 кг. Жива маса дорослих баранів-плідників 69,7-72 кг, вівцематок - 50-53 кг. При достатній і повноцінній годівлі жива маса племінних тва­рин значно більша.

       Вівці романівської породи характеризуються високою м'ясною продуктивністю. Середньодобовий приріст живої маси, навіть при помірній відгодівлі, досягає 140-170 г. Жива маса баранців у віці 6-7 місяців складає 35 кг і більше, а забійний вихід - до 50%. М'ясна продуктивність і склад м'яса баранців у 7-місячному віці має такі показники: передзабійна маса - 40 кг, маса тушки до 19 кг, забійний вихід 46-47,5%, коефіцієнт м'ясності - 3.

       За смаковими якостями м'ясо романівських овець характеризується приємним ароматом і смаком, не має специфічного запаху, притаманного деяким породам овець. Виробництво м'яса на самку може досягати до 100 кг при виході ділового молодняку на 100 вівцематок більше 220 голів.

       Вивчення овчинної продуктивності баранів романівської, сокільської порід, харківського кросбреду і помісей полварс х прекос показало, що за масою овчини романівських ягнят були на 40-10% легші від показника ровесників інших порід. Але при цьому міздря у романівських овчин набагато тонша при значно кращих показниках щодо подовженості за їх навантаження, а також при розриві. Це все вказує на високі технологічні властивості романівських овчин (В.О. Сухарльов ,2001).

      Все це дає підстави вважати романівську породу шубно- м'ясного напряму.

Романівські вівці добре пристосовані до кліматичних і кормових умов суворого клімату, легко переносять холод і різкі коливання температури. Добре розвинутий вовновий покрив захищає овець від холоду. Зимово-вигульне утримання тварин зміцнює їх здоров'я, підвищує продуктивність та відтворювальну здатність.

        Сучасне поголів'я овець романівської породи в Україні через відсутність завозу баранів-плідників із Росії, внаслідок стихійного інбридингу малопродуктивне з відхиленням до крайніх типів конституції.

       Враховуючи попит на овець романівської породи, доцільно налагодити селекційно-племінну роботу з породою, створити суб'єкти племінної справи з метою вирощування племінних баранів, а також ярок для забезпечення потреб колективних і особистих селянських господарств.

      Таким чином, романівська порода овець для України є перспективною. Вона може розводитися в чистоті, а також використовуватись для підвищення плодючості деяких типів і порід та при промисловому схрещуванні.

 

   Література :  

 

     1. Жарук Л.В. Сучасний стан та перспективи розвитку галузі вівчарства. Вівчарство України, Під. ред. С. Шевченко, Т. Пономарьова, О. Шевчук.  Українська  АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК, ІНСТИТУТ ТВАРИННИЦТВА СТЕПОВИХ РАЙОНІВ ім. М.Ф. ІВАНОВА "АСКАНІЯ-НОВА" -  НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ СЕЛЕКЦІЙНО-ГЕНЕТИЧНИЙ ЦЕНТР З ВІВЧАРСТВА. - Київ, АГРАРНА НАУКА, 2006 р., 614 с.

     2.  Вощинский М.И. Романовская овца.- М.:  Новая деревня, 1925.-68с.

     3. Панин А.И. Романовские овцы. Происхождение, особенности размножения и продуктивность романовских овец /Лекция.- М., 1958. - 24 с.

     4. Кулешов П.Н. Породы грубошерстных овец. Изд. 2-е.- М.: Новая деревня, 1922. - 84 с.

     5. ЕрохинА.И., Карасев ЕА. Ареал разведения романовских овец расширяется /Овцы и козы, шерстяное дело.- №3. - 2003. -С.4-9.

     6. E. Horak, F. Rolaktiv. Chov ovci. Praha, Brazde.- 2001. 1741.

     7. Тимошенко Н.К. Шерсть, первичная обработка и рынок.- М.: ВНИИМП РАСХН , 2000. - 600с

     8. АрсеньевД.Д., Арсеньева Т.В. Селекция романовских овец. - М.: "Россельхозиздат", 1985. - 172 с.

     9. Арсеньев Д.Д., Деревенщикова И.Д., Коапшев М.Н. и др. Романовская овца в крестьянских и фермерських хозяйствах. -Ярославль, 1991.-58 с.

    10.  Есаулов ПА. Грубошерстньїе овцы. Овцеводство / Под ред. Г.Р. Ливотченко и П.А. Есаулова. - М.: Колос, 1972. - Т.2. - С.401- 409.

    11.   Иванов  М.Ф.   Овцеводство.   -   М.:   Сельхозгиз,   1935.   - С. 386-394.

    12. Курчан Е.С., Ястремский В.Я. Романовские овцы в хозяйствах Нечерноземья. - М.: Московский рабочий, 1980. -71с.

    13. Лобашев М.Е. Очерки по истории русского животноводства. - изд. АН СССР.- М.; Л„ 1954. - С. 291-318.

    14. Плахов А. Примечание о прокормлении и усовершенствовании овец.// Труды Вольного эконом.Общества. - С.-Пб, 1853. - С. 57.

    15.  Соколов А. Происхождение овец романовской породы Труды Вольного эконом Общества. - С.-Пб, 1853. - С. 57.

    16.  Сухарлев В.А. Овцы романовской породы в Украине: Информац. листок / Хар. ПНТЗИ.- 1997. - 4 с.

    17.  Сухарльов В.О., Дерев'янко О.П. Акліматизація овець романівської породи на Сумщині // Вісник: Проблеми зоотехнії та ветеринарної медицини. В.2 (26).- 1997. - С. 15-16.

    18. Сухарльов В.О. Про плодючість овець України // Сучасні проблеми ветеринарної медицини, зооінженерії та технології продуктів тваринництва: 36. Матеріалів міжнародної науково-практичної кон­ференції.-Львів, 1977. - С. 561-562.

    19.  Сухарльов В.О., Юрченко М.Є. М'ясна продуктивність овець романівської породи в Лісостепу України // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини. 36. наук, праць.- 1998.- В.4.- Т.І.- С. 115-117.

     20.  Сухарлев В А. Конкурентоспособность овцеводческой агрофирмы // Вівчарство: Матеріали міжнародної наукової конференції: "Технологічні та організаційно-економічні напрями перетворення вівчарства в конкурентоздатну галузь": Міжвідомчий тематичний науковий збірник,- 1998Г№30.- С. 113-114.

     21. Сухарльов В.О. Багатоплідна романівська порода - важливий фактор енергозбереження у вівчарстві // Наук.-техн. бюл.- 2000.- №77.-С. 94-96.

     22.  Сухарльов В.О. Продуктивні особливості ягнят порід і типів овець Лісостепу України // Проблеми зооінженерії та ветеринарної медицини: Зб. наук, праць ХДЗВА.- 2001.- В. 9.- Ч. 3.- С. 178-184.

    23. В.О. Сухарльов, Особливості конституції овець романівської породи в умовах України та розробка методики визначення їх інтенсивного типу (PDF).  http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnau/2009_138/09svo.pdf

    24. Вівчарство України. Під. ред. С. Шевченко, Т. Пономарьова, О. Шевчук.   - Київ, АГРАРНА НАУКА, 2006 р., 614 с. 

    25.  Сухарльов, В'ячеслав Олексійович.     Практикум з вівчарства і технології виробництва вовни і баранини : навчальний посібник для студ. вузів / В.О. Сухарльов, О.П. Дерев'янко. - Харків : Еспада, 2003. - 144 с.

   26. Сухарльов, В'ячеслав Олексійович.     Вівчарство : навчальний посібник / В'ячеслав Олексійович Сухарльов, О.П. Дерев'янко. - Харків : Еспада, 2003. - 256 с.

    27. Романівські вівці. Сайт «Асоціації заводчиків овець і кіз Чеської республіки (SCHOK) -  http://www.schok.cz/plemena-ovci/plemena-plodna/romanovska-ovce-r

 Інші статті по темі:

Цінні біологічні особливості романівських овець   Аборигенна романівська вівця є унікальною і однією з перспективних порід не тільки в Росії, а й в світі . Цінні біологічні особливості романівських овець, - висока плодючість і поліестричність, чим обумовлюється високий рівень м'ясної продуктивності (60-100 кг ягнятини) і можливість рівномірного протягом року надходження продукції.....

Статті баранина від ферми до столу

 

  Ферма Зелений Дуб

 

   це романівські вівці - унікальна генетично чиста і одна з найбільш перспективних порід в світі.   Вона має високу плодючість (зазвичай 3-4 ягнят за окіт)  і поліестричність.   Вівці здатні приходити в охоту і давати потомство в усі сезони року.
      Романівські барани найкращі стимулятори і пробники. Вони мають високе лібідо протягом всього року і здатні в  короткі терміни охоплювати більше овець, ніж барани інших порід.

    При промисловому схрещуванні  романівських овець з іншими породами в повній мірі проявляється гібридна сила при високій плодючості.

 

Наша ферма  з садибою - прекрасне місце для відпочинку та сеансу зоотерапії.  

Садиба Зелений Дуб це:

Овеча ферма і садиба Зелений Дуб
• Зручне проживання
 • Спілкування з домашніми тваринами
• Мальовничі краєвиди
 • Чисте повітря та вода (навколо змішані ліси і жодного промислового підприємства)
 • Збір грибів, ягід, лікарських  рослин
 • Можливість здійснити одноденні піші або велосипедні походи
Погода на фермі Зелений Дуб
  Погода в Україні
Наші партнери:
  Торф'яні субстрати для аматорів та професіоналів
  Мозаїка в архітектурі і дизайні
 

© 2012 ПП Кардаш   Усі права захищені. Останні зміни: 07.05.2012.