Вийшла друком праця доктора філологічних наук, професора НАНУ Лесі СТАВИЦЬКОЇ – словник нецензурної лексики та її відповідників під назвою «Українська мова без табу». На відміну від попередніх її книг («Короткий словник жаргонної лексики української мови» та «Український жаргон»), ця робота на понад чотириста п’ятдесят сторінок містить силу найрізноманітніших обсценізмів (заборонені непристойні слова та вислови), евфемізмів (коли слово з якоїсь причини у контексті вважається непристойним) та сексуалізмів (нейтральна медична лексика).
Словник містить точний опис близько 5 тис. слів і стійких словосполучень, подає їх стилістичні характеристики, довідки про походження та історико-культурний коментар, а також фіксує випадки нестандартного "ігрового" вживання.
Джерелом інформаціїї за словами Лесі СТАВИЦЬКОЇ є і український еротичний фольклор ХІХ століття, і Володимир Гнатюк та його «Байки не для друку», записи Івана Франка, бурсацький фольклор, діалектні словники, словник Грінченка і Номиса, сучасна література... Чому, приміром, мат табуйований ? З погляду психоаналізу, він є болісним нагадуванням про сексуальну сферу, про те, що є забороненим, репресованим у несвідомості кожної людини.
Щодо резонансу навколо видання Леся СТАВИЦЬКА каже:
"Більш захопливого я не читала й не чула! Коли вийшов попередній словник, то найгрубіше мене обізвали «полєзним іскопаємим». І це російські кола, що раптом мімікрувалися в українців, мовляв, «а как же Шевченко? А если б это Леся Украинка услышала?». Така вербальна агресія! Мабуть, для когось це виявилося дуже болісним нагадуванням… Закидали, що нібито я пропагую ненормативну лексику. Не бачили ви пропаганди!.. В Америці Джонсон Стеллер у передмові подібного словника пише, що багато людей лається, але не знає, як це робити. Себто він хоче навчити їх сваритися… Я цього не робила. До того ж зібрала не всі слова, тому словник відкритий для доповнення."
…ЧОМУ подібні словечка ВЖИВАЄМО повсякдень?
"– Хоч як би ми намагалися забути про ненормативну лексику й забороняли її вживати, вона буде, точніше буде та мова, яка затребувана. Усе залежить від соціального, духовного, культурного клімату суспільства. Так, українська мова прегарна, солов’їна й мелодійна, але подивімося на духовні реалії нашого суспільства, на електричку, на «общій вагон забацаного поїзда» (за Лесем Подерв’янським)... Це – ми, це – наш народ. І це не моя забаганка, аби так розмовляли. Є об’єднання негативно заряджених людей, які агресивні за своєю суттю… Викорінення цього насамперед у подоланні кризи самої людини. А знати – це не означає вживати. Треба знати, щоб не вживати."
ОСЬ ЩО КАЖУТЬ АВТОРИТЕТНІ ЛЮДИ НА ЗАПИТАННЯ: НАВІЩО УКРАЇНЦЯМ СЛОВНИК НЕНОРМАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ?
Андрій Мокроусов, директор видавництва «Критика»:
– Ми очікуємо від пані Лесі ще й словника української лайки та прокльонів… Гадаю, розгойдувати нібито усталений здоровоглуздий канон, удавану норму, показувати інші, дотепер не відомі або не використані опції – це якісна, висока й суто філологічна робота. Такий словник є хорошим тестом, наскільки наша культурна спільнота, суспільство модерні, толерантні, відкриті, здорові… Дослідник, як психоаналітик, витягає назовні страхи, болі суспільства, і виявляється, це зовсім не страшно, що це лише слова, іноді дуже короткі.
Євгенія Кононенко, відома сучасна українська письменниця:
– Моя позиція щодо вживання ненормативної лексики: можна, але дуже мало. Це такі собі останні слова, себто за якими вже немає жодних. А ще я вичитала в інтернеті, що їх можна вживати дванадцять разів на рік.
Орися Демська-Кульчицька, кандидат філологічних наук:
– У мене склалося враження, що з цим словником – як із сексом у Радянському Союзі: нема, не було і бути не може. Але ж пані Ставицька не зі стелі брала слова для такенної книжки. Як на мене, слів поганих немає, є люди, які не вміють гарно говорити. Гадаю, найбільше бояться таких слів ті, хто апріорі втратив солов’їну мову. Я чітко знаю, що навіть якби мова не була лебединою і милозвучною, вона не стала б поганою, бо це моя рідна мова і мені глибоко байдуже, скільки цензурних чи нецензурних слів є у ній. Важливо, чи я умію ними користуватися... Не біймося слів – біймося себе. Бо інколи психіка від болісного нагадування починає неадекватно реагувати... А слова... Чим вони завинили?..
Анатолій Дністровий, український письменник, перекладач:
– Я жив із вітчимом, який тричі сидів, тож уважно слухав зеківське арґо, бачив, як через роки змінюється молодіжний сленг. Відтак з’явився текст «Пацики», що у ньому зафіксував тодішню мову. З того часу мова змінилася, і було б добре, якби хтось із молодих укотре реконструював час, у якому живемо. Бо, як на мене, завдання письменника – за допомогою мови показувати картину світу.
Богдан Жолдак, найбільший письменник України (вага 154 кілограми):
– Скажу народним прислів’ям: без мату мова кострубата. Бо в Україні таки є місця, де не вживають жодного мату. Ви будете здивовані, але це в’язниці. Там є жаргон, непрямі вислови, а от сказати щось про чиюсь матір ніхто не насмілюється, бо там – без жартів… А стосовно наших предків, то ненормативна лексика побутувала задовго до Котляревського, приміром, у колосально популярних листах запорозьких козаків турецькому султану (нині друкують якийсь один варіант, а їх було багато) було й таке: «…ти нехрещений лоб і мать твою…». Ш це лицарі, що, як ніхто, боронили Україну.
ЗІ СЛОВНИКА «УКРАЇНСЬКА МОВА БЕЗ ТАБУ»
Півшоста – відсутня ерекція у чоловіка.
Прокладки вручну прати – бути страшенно бідним.
Живчик, жолуді, пшениця, груші – чоловіче сім’я.
Рогоносець – чоловік, якого зраджує жінка.
Вішалка, розетка, римунда, прошмандовка, пройда, підстилка, коза – жінка легкої поведінки.
Бодай тебе жиди в сраку цілували – вираження грубої відмови.
Балакала (зустрілася) срака з штанами – пліткування.
Сери, перди, грійся – примовка як відповідь на запитання «що робити?»
Презерватив – нацюцюрник, абажур, плащ, спецодяг, шолом…
Чоловік, який полюбляє залицятися до жінок - баболюб, бахур, дзюндзик, жижлик, кабан, казанова, козел, курвань, мацьорник, пиздограй, спідничник, трахальник, фраєр.
Подружня зрада - бігати по кущах, заглядати до курника, працювати в другу (третю, четверту) зміну, проблукати в бур’янах, согрішити, сягати в очерет, чайника повісити, розмочити сухар, фіґлі-міґлі…
Позбавити дівчину цнотливості - зайняти, закобітити, зламати червону калину, привітати з Восьмим березня, розправічити, фартух розтерти, цілину орати…
Справляти малу нужду - баки злити, випохторатися, відкрити краник, карасиків ловити, краник розкрутився, ловити рибу, матвія викрутити, подзвонити на Батьківщину, поміняти рибам воду.
За матеріалами статті Жанни Куяви з сайту http://www.simya.com.ua/articles/47/9686/